БАТЬКО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ
з історії українського прапора

 

        На жаль сьогодні дуже активно поширюється міф нібито прапор УНР, який був прийнятий за ініціативою Михайла Грушевського, був жовто-блакитним (жовта смуга угорі, синя чи блакитна - унизу), а гетьман Павло Скоропадський перевернув його «догори ногами», зробивши синьо-жовтим. Однак це не відповідає дійсності.

    Сині і жовті кольори здавна були притаманні українському народу, і не лише в Галичині, але й на Наддніпрянщині. На початку ХХ століття серед українських діячів не викликало ніяких сумнівів питання, які кольори слід вважати національними, але не надавалось жодного значення порядку барв – яка з них має бути верхньою, а яка нижньою. Різні кольорові ілюстративні матеріали (листівки, плакати, стрічки), а також світлини мітингів та демонстрацій того часу засвідчують, що використовувалися обидва варіанти. Проте переважному використанню саме синьо-жовтого варіанту значно сприяло візуально-асоціативне сприйняття прапора, згідно якого синя смуга означає синяву неосяжного неба, а жовта - жовтизну безкрайніх пшеничних полів. Така версія добре відповідала українській ментальності та світогляду і дуже легко сприймалася в усіх середовищах.

     Першим законодавчим актом, який врегульовував порядок кольорів на прапорі був Закон про флот УНР, прийнятий Центральною Радою на засіданні 27 січня (14 за ст. ст.) 1918 року під головуванням Михайла Грушевського. В ньому, зокрема, зазначалося: «Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому».

      У деяких публікаціях стверджується нібито 22 березня 1918 року на засіданні Малої Ради за наполяганням Михайла Грушевського було затверджено державний жовто-блакитний прапор. Однак насправді на цьому засіданні затверджувався державний герб, а не державний прапор. Про це свідчить сам Грушевський у своїй «Ілюстрованій історії України», виданій цього ж року.

     Що стосується гетьмана Скоропадського, то він дійсно змінив прапор, який був прийнятий УНР. 16 липня 1918 року він затвердив малюнок нового військово-морського прапора Української держави, оголошений наказом по морському відомству від 18 липня того ж року. Згідно цього наказу, це мав бути: «Білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини ... В крижі ж теж відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків міститься національний прапор Держави (складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золота печатка Св. Володимира…».     

Прапори українського флоту, затверджені УНР 
і гетьманом П. Скоропадським

     Як бачимо, гетьман Скоропадський ніяких «переворотів з ніг на голову» для прапора не робив. Більше того, до початку Другої світової війни 1939 року не було особливих суперечок щодо порядку барв українського прапора. Дискусія щодо розташування кольорів розпочалася вже на еміграції в 1945-1949 роках. Про це зазначає Володимир Січинський, видатний український мистецтвознавець і публіцист, у своїй брошурі «Тризуб і прапор України».

   Причиною такої дискусії були спроби довести порядок барв, грунтуючись на геральдиці, згідно якої при створенні прапорів з різнокольорових горизонтальних смуг для верхньої треба брати забарвлення фігури з герба, а для нижньої – колір поля щита.

     Але, по-перше, геральдика регулює норми складання гербів. А прапори створювались за різними принципами, без якихось жорстких норм чи правил. Їх вивченням займається зовсім інша наука, а саме вексилологія. Тому посилатися у даному випадку на правила геральдики безпідставно.

    По-друге, на засіданні Малої Ради 22 березня 1918 року при розгляді питання щодо державного гербу УНР він був затверджений у чорно-білому варіанті (за проектом відомого графіка Василя Кричевського) і навіть без щита. Посилання ж на герб Галичини (золотий лев на синьому фоні) або сучасний український герб є недоречними. 

Державні символи УНР, затверджені 22.03. 1918 року

(Великий герб, Державна печатка, Малий герб)

    По-третє, зазначений принцип стосовно порядку барв був установлений німецькими геральдистами. Проте не всі країни додержуються німецьких геральдичних правил. Так, наприклад, в Угорщині та Сербії діють інші правила. Ба, навіть у німецькомовній Австрії їх не завжди дотримуються. А на російському державному гербі вершник на щиті у центрі повернутий не ліворуч, як вимагають німецькі правила геральдики, а праворуч, згідно російським православним канонам. Очевидно, що й українці мають додержуватися рідних, а не чужих традицій.

     Як зазначає все той же Січинський, при використанні українського прапору переважно притримувалися саме національних традицій згідно з символікою блакитного неба і жовтого збіжжя. Коли ж говорили «жовто-блакитний», це було зумовлено не порядком барв, а чисто звуковою потребою, бо така сполука слів звучала більш ритмічно і милозвучно, аніж вислів «блакитно-жовтий». Тому вираз «жовто-блакитний» не треба сприймати буквально. Хоча правильно говорити все ж таки синьо-жовтий, оскільки за правилами вексилології прапори, які складаються з горизонтальних смуг, називаються в порядку з верхньої до нижньої.

     До речі, державний прапор України міг би мати й інший вигляд. Так, ще у листопаді 1917 року в статті у газеті «Народна воля» Михайло Грушевський писав: «Найбільш просто можна було б узяти за знак нової України золоті (жовті) зірки на синім тлі, за кількістю земель нової Української республіки...». Цих зірок (за кількістю земель) мало бути тридцять і розташовувались вони так само, як на американському прапорі. Однак за іншим варіантом зірок мало бути сім (за кількістю букв у слові «Україна») і розташовувались вони по колу. Майже такий самий прапор має зараз Європейський Союз.

     Прапор ЄС було затверджено 9 грудня 1955 року. В офіційному поясненні до рішення комітету міністрів Європейської ради від 9 грудня 1955 року по прийняттю прапора говориться наступне: «На тлі блакитного неба західного світу зірки символізують народи Європи в колі, знак єдності». Що стосується кількості зірок, то спочатку пропонувалося, що їх має бути стільки ж скільки країн-членів ЄС. Однак Європейська рада внаслідок політичних причин не дійшла згоди з цього питання, тому було вирішено, що кількість зірок буде незмінною і дорівнюватиме дванадцяти, оскільки це число «символізує досконалість і повноту ... Як дванадцять знаків зодіаку представляють весь всесвіт, так дванадцять золотих зірок стоять за всі народи Європи, і за ті, що поки ще не можуть брати участь у побудові Європи в єдності та мирі».
     Як бачимо, Грушевський передбачив не тільки кольори майбутнього прапору ЄС (синій та жовтий), але й фігури на ньому (зірки) та їхнє розташування (по колу), і помилився тільки в їхній кількості. То чи не варто вважати нам Михайла Сергійовича не лише батьком українських державних символів, а й батьком наших євроінтеграційних устремлінь.